Життя після АТО: як змінюються чоловіки та жінки після війни

Воєнний психолог Андрій Козінчук розповів у одній з програм на «Громадському радіо» про те, як війна позначається на ситуації з насильством в родині, та адаптацію і відношення осіб різної статі до нормального життя, по поверненню додому.

– Андрію, чи позначається на насильстві в сім’ї  збройний конфлікт і як?

– Обов’язково. Наслідки війни переносяться і на сім’ю. Як правило, це йде через порушення комунікації — люди не розуміють один одного, особливо коли ветеран повертається, а його начебто не розуміють. Тут стає важко і сім’ї: йшов на війну чоловіком, а повернувся солдатом. Через це може статися насильство в сім’ї. Приведу до прикладу іноземний досвід. Раніше, в Югославії протягом 14-ти років питанням насильства в сім’ї не займалися. І це доросло до трагедії.

 – Тобто 14-ть років провалу, а потім ця проблема стала настільки помітною?

– Вона виходила на зовні. Якщо ми будемо байдужими та не станемо з цим працювати, то в нас теж таке може бути. Добре, що є інший досвід, яким ми можемо користуватися. Ця тема є дуже важливою та актуальною.

– Про що можна сказати з цього досвіду, чим може користуватися суспільство?

– Досвід говорить про те, що байдужість до цієї теми може вас зачепити. Більшість сімейного насилля йде саме через порушення та відсутності комунікації, тобто члени сім’ї абстрагуються один від одного. Важливу роль відіграє національна ментальність — жінки звикли терпіти насильство, переживають за вік. Це абсолютно реальні приклади, які дратують цивілізований світ. Ми, фахівці, зі своєї сторони проводимо психоедукацію — освітницькі заходи, на яких розповідаємо про насильство. Не всі жінки знають, що таке насильство, що воно існую не лише фізичне, а й фінансове. Коли жінки в цьому розбираються, їм легше цьому протистояти. А в XXI столітті з’явилося насильство з боку жінок.

– Військових чи в принципі?

– У військових жінок, які повертаються, відбуваються інші травмовані речі. В них присутнє невизнання. Повернувшись з війни, жінка одягає платтячко, її подвигів не видно, хоча б хотілось. А це має інші наслідки.

– У жінок, які повернулись з війни, є відчуття, що їх не визнає суспільство через відсутність військової форми. Тобто чоловіки, які ходять в камуфляжі дають роздуми, що вони з війни.

– Так. І цим зловживають.

– А якщо він не з війни, а прикидається?

– Таке буває, але ветерани їх одразу ловлять. Не треба навіть спілкуватися про військову службу. Погляд ветеранів, наче сканує. А у жінок інші проблеми. Є категорія жінок, які були на війні, а їх чоловіки були тут. Це не означає, що після повернення додому жінка почне знущатися над чоловіком, але якісь речі, пов’язані з порушенням комунікації, можуть бути.

– З чим пов’язано порушення комунікації?

Наведу приклади. Коли ветеран йде на війну, він має свою притаманну систему цінностей — сім’я, родина (особливо в нашій ментальності). Коли він повертається, його система цінностей дещо змінюється. Він прагне вижити, бо на війні сім’я не має такого значення (особливо під час бойових дій). Потім сімейні цінності повертаються. Але в період 1-3 місяці в дружини лишились незмінні цінності (сім’я). Заглянемо в історію: коли чоловіки валили мамонтів, вони об’єднувались в когорти, а жінки в той час тримали вогнище та виховували дітей. Чоловік, коли повертався з полювання, вважався воїном.

– А жінка, яка повертається, теж воїн?

– Вона також воїн, але має потяг до сім’ї. Але сім’я трохи видозмінюється. Чоловік, який воює — це нормально, жінка, яка прагне сім’ї — теж. Для того, щоб вони подолали кризу зміни системи цінностей, їм необхідно знати про такі речі.

– І поговорити?

– Так, поговорити, дати час і простір, шанс на те, що можуть існувати інші стандарти, бути чесними один з одним. Якщо погляди не співпадають, то краще розлучатися.

– Тобто не завжди треба зберігати сім’ю?

– З точки зору інституту шлюбу і держави — ні, завжди треба зберігати сім’ю. З точки зору психології — так. З професійного досвіду я спостерігав, що деяким чоловікам після розлучення стає легше дихати. Жінкам це дається важче, навіть якщо вона була ініціатором. Психологічно, для неї шлюб — це захист від шаблезубого тигра.

– А якщо цим шаблезубим тигром є чоловік?

– Навіть в таких випадках жінка страждає більше. Найгірше — коли вона цього не показує.

– Суспільство тисне?

– Ні, це психологічне. Сприйняття шлюбу для жінки і чоловіка абсолютно різне. Але людина може до всього пристосуватися.

– Якщо обидві сторони хочуть зберегти сім’ю, не маючи комунікації?

– Це найчастіший варіант. Звернуся одразу до жінок – дайте час і простір чоловікам, не допитуйтесь фразами «ти мене не любиш, бо часто вбивав».

– Це питають?

– Так. Фантазія жінок необмежена. Треба поважати, що чоловік обрав саме такий стиль, що він пішов на війну. Треба дізнаватись, про що чоловік переживає. А ще краще — звернутися до психолога чи до людини, якої ви довіряєте.

– Який є механізм звернень до психологів? Де їх треба шукати? Чи можна психолога відвідувати інкогніто?

Психолог не має права працювати з психічно нездоровими людьми. Коли психолог починає з вами працювати, означає, що ви психічно здорова людина. Ходити до психолога — так само, як навідувати стоматолога. Найбезпечніший спосіб знайти психолога – звернутися до людини, яка з цим зустрічалася. Зараз в обласних та районних  центрах є багато спільнот, які можуть дати кваліфіковані контакти спеціалістів. Я працюю в ГО «Побратими», можете звертатися до нас. Пам’ятайте, що в психологів існує професійна етика, яка забороняє виносити інформацію про вас та ваші проблеми. Психолог може винести вашу проблему виключно на загал таких же спеціалістів, як і він без зазначення імені і деталей.

– Чи є в Вас якась база даних, куди реєструються та систематизуються подібні випадки?

Ми ведемо статистику з такими випадками, але не вказуємо ім’я. Нам з колегами важливо не ділитися випадками, а конкретною ситуацією , щоб колегіально вирішити проблему та перевірити самого себе. Психолог може втратити реальність. А колегіальне рішення може допомогти переконатись в правильності вибору.

– Наскільки новим є поняття «військовий психолог»? Це новий медичний фах?

– По формі фах не є новим, по змісту — новинка. Я закінчив інститут саме за спеціальністю «Військова психологія». Прийшовши на війну, я зрозумів, що прочитане в книжках, не всюди працює. За мирний час від мене не вимагали, щоб я працював з військовослужбовцями, наголос робили на тому, щоб була стін-газета, яка називалась іменем мого підрозділу, щоб солдати сходили в музей тощо. Зараз ми маємо можливість звертатися на іноземних дослідників. Раніше цього не вистачало. Я прошу у держави, щоб у цьому плані нас підтримали, тому що іноземці йдуть на зустріч та допомагають. В жодної країні не має центру соціально-психологічної адаптації, але проблеми з насильством є в усьому світі.

– Що слід знати тим, хто сіє насильство?

– Треба пам’ятати про закон. Якщо ви побили дружину, то порушили законодавство, не зважаючи на наявність медалі та звання. Коли дружина опинилася в такій ситуація і боїться розповідати про це в поліції, треба звернутися до фахівця. Якщо не хоче розповідати професіоналам — поділиться з іншою дружиною ветерана, вона зрозуміє вас. Ні в якому разі не тримайте це в собі. Пам’ятайте, що в вас є діти. Найбільшу травму вони отримують саме в дитинстві. Не будьте байдужими. Як тільки ми зрозуміємо, що приймаємо участь у соціальній адаптації ветеранів, ми підкреслимо, що зробили краще не лише дня них, а і для їхніх сімей.

Розмову з психологом вели Тетяна Трощинська та Василь Шандро

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *