Його внутрішній світ був настільки багатим, що не всім це дано зрозуміти…

Вона легенько постукує у вікна. Невидимими долонями лагідно проводить по замерзлих за зиму деревах, ніжним подихом лоскоче серця, що вкриваються тонкою плівкою тепла та клаптиками нових надій.

Весну неможливо не любити… і цей хлопчина любив її також.

Михайло Костянтинович Добролєта (від народження – Панімаскін), позивний “Добрий”, народився 19.09.1992 року у місті Павлоград Дніпропетровської області.

2010 року закінчив місцеву школу №8, після чого вступив до Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту, де провчився до 2012 року. Потім відслужив рік строкової служби у Новомосковську.

Демобілізувавшись, Михайло Костянтинович спочатку працював на різних “халтурках”, навіть продавав на вулицях Дніпра повітряні кульки до Дня закоханих, а 1 червня 2013 року влаштувався на шахту “Самарська” у Павлограді, працював на поверхні, але через тиждень зазнав там важкої травми – хлопцю відрізало по фаланзі на вказівному та середньому пальцях правої руки.

Це був дуже світлий такий чоловічок. Відкритий до світу та людей, глибокий, чуйний, Міхайло зберіг кращі якості і своє, особливе бачення всього і всіх. З ним завжди було легко спілкуватися, в будь-яких труднощах він завжди залишався гарним другом.

Ніколи не поділяв людей на бідних і багатих, невдах та успішних, він завжди міг з легкістю з будь-ким завести бесіду, чимось поділитися або просто в спілкуванні щось для себе взяти. Як приклад – якось, просто гуляючи по Дніпру, він перетнувся з безхатченком. Вони розговорилися, провели майже півдня разом, познайомились, спілкувалися, і з тієї розмови хлопець запозичив багато нового для себе. А деякі із знайомих, почувши про це, сказали, що йому пора лікуватися, що він дурень, бо розмовляє з безхатченками.

Його внутрішній світ був настільки багатим, що не всім це було доступно для розуміння.

Любив красиві, сонячні місця, усамітнення з природою, слухати музику в навушниках, відволікаючись думками від щоденних тривог. У особистому житті особливо не складалося. Майже ні з ким не зустрічався, не встиг знайти свою особливу, ту, яка розуміла б його без слів.

Захоплювався займатися на брусах, їздою на велосипеді. А коли навчався у 6 класі, врятував свою однокласницю, яка провалилася під кригу. Ось така це була людина, з душею, наповненою романтичним сяйвом.

23.06.2016 року підписав із ЗСУ контракт.

Молодший сержант, військовослужбовець 1-ї роти охорони батальйону охорони 55-ї окремої артилерійської бригади.

Загинув він 23 лютого о 20.15 в районі міста Авдіївка Донецької області внаслідок кульового поранення шиї, яке завдав йому ворожий снайпер.

Поховають Героя сьогодні, 27 лютого, у місті Павлоград. У нього залишились батьки, бабуся, брат та двоюрідна сестра.

Цей хлопець не дожив до весни декілька днів. Не дожив, але залишились жити ми. І якщо почуєте десь у небі сумну пісню журавлів, зупиніться та киньте погляд на птахів.

Можливо, він – один із них.

Джерело: “Ми-патріоти України”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *