Промка: початок

Щоразу, коли буваємо на Промці, у голові виникають одні й ті ж думки. Ось дивіться: хлопцям, які кришаться у Авдіївській промзоні, щохвилини щось прилітає від орків. Кулі, міни, снаряди, гранати та інше смертоносне лайно. Все це руйнує будинки, нищить дерева, кожен сантиметр будь-якої поверхні тут буквально нафаршировано кулями та осколками. ЗІЛи та ГАЗОНи, що зовсім недавно гасали курними Донбасу, сьогодні стоять наче меблі – неначе хтось спеціально розставив їх, мов постапокаліптичні декорації. Промка завжди трохи інша, вона міняється щоприїзду: минулого разу, наприклад, он той ріг будинку був іще цілий. Зараз його рознесло снарядом – схоже, до речі, танковим.

Планетарій по-авдіївськи

Промка – якою вона була раніше? Не заради ж руйнувань її будували?
Якою її побачили ті, хто вперше тут опинився і першим намітив позиції лінії оборони?

Промка взимку. Все це ми на власні очі бачили місяць тому, під час чергової поїздки до 72 ОМБр

Я спробував дослідити, «покурив» інформацію в мережі, та зрозумів, що цього буде замало. Обивателю, може, і вистачить а от мені, військовому, явно не вистачає. Тому вирішив почути із перших вуст: дістав спеціальний номер і видзвонив хлопців з числа перших «промбергів». По той бік слухавки до мене поставились насторожено. Мало що – може, якийсь занадто цікавий журналіст. Та за хвилину хлопці дещо зглянулися над моїми проханнями.
– Ну, якщо і розповідати, то тільки вживу. Приїжджай до нас в Конотоп, поговоримо.
– Харашо! Завтра буду.
Ранок, електричка – ось і воно, місто славетної битви та знаменитих відьом. На вокзалі стрічають вони, Білий, Іспанець та Corvus – звичайні, найзвичайнісінькі розвідоси. Спільний перекур, кілька сленгових словечок та спільні жарти – і от, крига недовіри потроху скресла. Кілька чашок кави, і всі ми разом схилилися над картами у моєму планшеті.

Тоді…

Околиці Промки займали ще на початку лютого. Першими були розвідвзводи 58 ОМБр, 72 батальйону, ПС (Санта та його група), 16 батальйону а також розвідники лінійних підрозділів. На той час Промка була іще “сірою”, тож різні лайножери з числа терористів могли зайти нею та дачами просто у тил нашим військам. Хлопці довго не думали: вирішили йти, зачистити дачі навколо Промки та узяти під контроль три вулиці дачного селища за промзоною, щоб вберегтися від ворожих ДРГ. На завдання йшли лиш із тим, що можна нести на собі. Найважча із усієї зброя – кулемет і два гранатомети.

Спочатку – копітка робота по огляду окремих приміщень, всіх стежок, стежинок, стежиночок та будь-яких найменших проходів. Звісно ж, терористи були наче й проти – “сіра” зона стрімко втрачає свою сірість, лазити туди-сюди вже так просто не вийде. Почалися перші бої. Хлопці кажуть: воювати в таких умовах було досить дивно. Тут, усього на тридцяти метрах, у тебе вогневий контакт, а збоку, метрів за п’ятнадцять, під будинок, де ти закріпився, вже риють підземний прохід. Або ж добу поспіль довбати стіну товщиною в дві цегли, паралельно відбиваючи регулярні ворожі атаки. З бронетехніки ж ухлопців були хіба бусик, дві “п’ятірки”, “Москвич” та “Додж”, який спалили в одному з замісів.

Хлопці показали на карті приблизну диспозицію сил – якщо це можна так назвати. Іноді відстань була такою, що ворога можна поцілити каменюкою, а оскільки зв’язку немає, то зрозуміти, де чиї, просто неможливо. І от саме в таких умова розвідка робила свою роботу.

Квартал за кварталом. Опір – одразу ж відхід. Далі – або цілодобове спостереження, або поверталися білшими силами. Інколи обили тихо і хитро – там мінка, там розтяжечка, там секретик. Згодом притягли на спинах “дашку”, АГС і боєкомплект – то й справа пішла веселіше, а у терористів відчутно побільшало проблем. Весь цей час їх крили, накривали, підходили впритул, намагалися обійти з тилу, ломилися просто в лоб. Сєпарів туди везли КАМАЗами та УРАЛами, на хлопців насипали піхоту – а згодом присилали уже “швидкі”, вивозити назад те, що лишилося від бравих наступальників. Про великі втрати тоді офіційно казали й самі терористи – хлопці кришили їх, мов курчат.

Що смішно, та одночасно Промку брали силами не більше півсотні наших бійців – розтикані по СП, секретам і будинкам, розвідники утримували позиції серед дач, околиць та зеленки протягом цілого місяця. Так, втрати були – але хлопці невпинно сунули уперед, закріплювалися, набирали сил і йшли далі. Кожні 4-5 днів обіцяли підтримку піхоти, та увійшла вона сюди лише на початку березня. Тим самим, почалася нова сторінка оборони Промки. Вже потім тут будуть жити, сміятися, рубатися, вбивати і гинути не найгірші хлопці на цій війні.


Але це вже буде геть інша історія. Тим часом, допомогти нашим хлопцям, які і по сьогодні тримають оборону у найгарячішій точці фронту, можете й ви. Ваші пожертви у рамках проекту “Оперативне реагування” дають нам можливість купувати для хлопців найнеобхідніше обладнання та спорядження, аби і дали намертво тримати оборону та тіснити ворога. Долучайтеся до участі у проекті – допомагайте нашим військовим!

Текст: Сергій Сергійович
Фото: Google, прес-центр Штабу АТО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *