Грузини у зоні АТО: позиція братнього народу

Грузини — найчисленніша група іноземців, яка з самого початку війни воює на Сході України – пише Gazeta Wyborcza.

Тема грузинів в Україні лунала переважно в контексті реформаторів на чолі з Михайлом Саакашвілі, які з’явилися в Києві в 2014 році. Про тих грузинів, які від початку війни на Донбасі воювали на боці українців, говорилося менше.

Ми виходимо з машини на околиці села в Луганській області, на дорогу привітати свого командира вибігають солдати. На своїй формі, крім українських знаків відмінності, вони мають нашивки Грузинського національного легіону. 38-річний Мамука Мамулашвілі, офіцер і дипломат, нещодавно повернувся на фронт зі США, де мав безліч зустрічей, на яких розповідав про війну в Україні.

Далі вже знаходяться позиції з окопами, а за ними приблизно в 800 метрах стоять проросійські бойовики. Після заходу сонця тут буває неспокійно. Мамулашвілі — це жива легенда. Він став героєм в 14 років. Його батько, грузинський генерал, командував підрозділом під час війни в Абхазії на початку 1990-х років.

– Він взяв мене з собою на війну. Для грузинів це нормально. Упродовж року я брав участь у боях, а потім ми разом з батьком потрапили в полон, нас утримували російські спецслужби, — розповідає Мамулашвілі.

Через три місяці їх обміняли на абхазців, які потрапили в полон. Мамулашвілі володіє кількома мовами, він навчався в Тбілісі та Парижі, де здобув дипломатичну освіту. Він залишився вірним родинним традиціям: служив в армії та воював у неофіційних збройних формуваннях.

– Упродовж наступних років я кілька разів бився з Росією. Грузія не визнавала цього відкрито, але ми допомагали чеченцям, — розповідає Мамулашвілі.

Його батько воює на Донбасі, наразі він перебуває в київській базі Легіону.

Грузинські професіонали

Грузини — найчисленніша група іноземців, яка з самого початку війни воює на боці України.

– Ми були на Донбасі вже у квітні 2014 року. Спочатку нас було шестеро. Я створив Легіон за місяць до того, як розпочався конфлікт, коли вже стало зрозуміло, що Україну чекає війна. Поступово наші лави поповнювалися, тепер це вже рота, — говорить Мамулашвілі.

Вони воювали на різних ділянках фронту, часто виступаючи в ролі диверсійно-розвідувальної групи. У лютому 2016 року Легіон, в якому було близько 100 бійців, включили до складу 25-го батальйону “Київська Русь”.

Починав воювати в дитинстві не тільки командир.

– Я воюю з 15 років: Осетія, Абхазія, Нагірний Карабах, Грузія у 2008-му. Це вже моя п’ята війна. Я не боюся, почуття страху мені незнайоме. Я помирав вже чотири рази. В Абхазії в мою машину тричі влучав снаряд, — розповідає 42-річний водій БМП Звіяд Маісурадзе.

28-річний Дмитро Джавахішвілі теж не відчуває страху, принаймні на цій війні. Набагато важче було під час місії в Афганістані, де він був півроку.

– Там було страшно, вони діяли, як камікадзе. Все було заміновано: людина, машина, навіть мертвий індик, що лежить на дорозі. На нашу базу увірвався смертник на машині, десять осіб з нашого батальйону загинули, 45 дістали поранення, — розповідає Джавахішвілі.

Повернувшись з Афганістану, він працював у грузинському Міністерстві оборони, а коли в нього закінчився там контракт, вирушив до України. У Легіоні він одночасно снайпер і лікар.

Випадкових людей у грузинському підрозділі немає. До його складу входять тільки професіонали, які воювали на території колишнього СРСР або брали участь в операціях на території Афганістану та Іраку. Серед них є офіцери, але на українській війні вони воюють як прості рядові.

– Дилетантів ми не беремо. Ми беремо людей, які пройшли одну або дві війни. У нас є бійці, які побували на міжнародних місіях. Це дуже цінні кадри для української армії, які відрізняються високим моральним духом і можуть бути відмінними інструкторами для місцевих військових, — підкреслює Мамулашвілі.

У грузинів панує дисципліна, на службі — жодного алкоголю. Про високий рівень підготовки свідчить той факт, що за півтора року вони не втратили жодного бійця. У січні Легіон провів успішну операцію, захопивши позиції противника в районі Первомайська та Стаханова Луганської області.

– Ми просунулися на два з половиною чи навіть три кілометри. Там, де раніше перебували бойовики і російські війська, наразі стоять наші солдати. Ми зайняли цю ділянку, не зазнавши втрат, — розповідає командир. Захоплену позицію назвали Сухумі на честь столиці Абхазії.

Спільний ворог

– У світі є тільки один прекрасний запах — запах пороху. Жартую, — сміється Джавахішвілі. — Звичайно, якщо ти дізнався, що таке військовий адреналін, ти будеш його шукати, але я опинився тут не тому, — вже із серйозним обличчям додає він.

В Україні виявилися не шукачі пригод. Цих людей об’єднує почуття спільності та чітка мета.

– Справа не в стрільбі або запаху пороху. Я народився вільною людиною. Поглянь на цих хлопців: ось вона — правда і честь. Я знаю, що вони мене не залишать, і я їх не залишу теж, — пояснює Мамулашвілі.

Ці люди пам’ятають, що під час війни в Абхазії українці прийшли їм на допомогу і воювали на їхній стороні як добровольці. Ворог залишився тим самим, тому участь в українському конфлікті здається їм цілком природним.

– Тоді була та сама російська агресія, з якою ми зіштовхнулися в Україні. Росія вторглася на територію суверенної держави. Ми боремося пліч-о-пліч з українцями, тому що Грузія пережила таку саму війну, і вони були єдиними, хто їй допоміг, — зазначає Мамулашвілі.

Грузинські солдати стали першими іноземцями, які отримали можливість служити в лавах української армії на законних підставах. Проблеми, звичайно, виникали. Українські прикордонники виписували їм штрафи за порушення терміну безвізового перебування, а до солдатів, які поверталися до Грузії, виникали питання в місцевих спецслужб. Більшість бійців були пов’язані з попереднім керівництвом, однак Мамулашвілі підкреслює, що його підрозділ не підтримує безпосередніх контактів з розташованими в Україні грузинськими політиками.

– Погано, що нас асоціюють із політиками. Легіон з моменту його створення ніхто не підтримував, Саакашвілі цього не робив теж. Нас об’єднує боротьба з Росією і бажання допомогти Україні. Я не хочу, щоб якісь політики користувалися нашим ім’ям, — пояснює Мамулашвілі.

На відміну від багатьох солдатів, які служать в інших підрозділах, тут ніхто не рахує дні до повернення додому. Грузини кажуть, що залишаться на фронті так довго, як це буде потрібно.

– Ми не збираємося повертатися, поки не виграємо війну. Наразі ми спостерігаємо, як сучасний світ протистоїть осколку Радянського Союзу. Я не хочу, щоб Україна стала помилкою, що призведе до нової війни, — каже Мамулашвілі.

Командир Легіону хоче перетворити свою роту на батальйон. Він планує прийняти нових добровольців (не тільки грузинів) і навчити їх, використовуючи методи, які розробив його підрозділ.

Piotr Andrusieczko

Переклад ИноСМИ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *