Один з наймолодших Героїв України: як 106 чоловік під Дебальцевим врятував, та чим зараз займається (Відео)

Завдяки рішучим діям цього офіцера у лютому 2015-го року, під час зачистки населеного пункту Логвинове на Донеччині, штурмова група захопила частину села. Сам же Володимир Гринюк знищив три одиниці бронетехніки противника та зо 30 бойовиків, – розповідає 5 канал.

Уже пораненим, продовжив керувати зведеним підрозділом. У березні того ж року військовий отримав найвищу українську державну відзнаку – орден “Золотої Зірки” та звання Герой України. Володимир не полишив службу у Збройних силах і надалі боронить Україну на Сході.

Селище Гранітне, неподалік Волновахи. Саме тут, на приморських рубежах, несе службу Володимир Гринюк. Нині він – заступник командира одного з армійських батальйонів. Щодня об’їжджає позиції. Батальйонні собаки махають хвостами, коли його бачать. Бійці – поважають. Для багатьох підлеглих Володимир Гринюк – набагато більше, ніж просто командир. Сам розповідає: “Командир роти запрошує на одруження. Я ротним був – він у мене командиром взводу був. Мій вихованець”.

Володимир на передовій – від липня 2014-го. Перші бої і перші “двохсоті” були, коли підрозділ тоді ще майбутнього Героя України – пішов у рейд Донеччиною, розтинаючи позиції терористів навпіл. Каже, що відтоді бійці навчилися добре робити свою роботу. А от військова бюрократія – нікуди не зникла. Робоче місце Гринюка – щось на кшталт військово-польового офісу. Спальник Героя України поряд із ліжками інших офіцерів – у сусідній кімнаті. Щоб під час раптового бою швидко включитися в роботу.

Найвищу військову нагороду Володимир Гринюк отримав у 2015-му році. За операції під Дебальцевим. Там він “спіймав” чотири осколки – два дістали, а два так і залишились. Спалив кілька російських танків і вивів з оточення понад 100 бійців. Згадує: “6 лютого, коли ми виводили з населеного пункту Рідкодуб “Київську Русь” і 128-му бригаду. Тоді бій розпочався з семи ранку і тривав аж до чотирьох вечора. Тоді у мене було два “двохсотих”, сім “трьохсотих”. Витягнули тоді 106 чоловік. Ми їм коридор робили”.

До високої нагороди ставиться скептично: “Зірочка і все. Ніяких пільг, нічого немає. Першочергове забезпечення житлом. Знову ж таки – житло дають, нібито, але воно не тієї якості, що ми очікували. Мені прийшли, сказали – от на тобі житло. Але приїхав, подивився… Неочікуваний, небажаний результат”.

Володимира Гринюка

Разом з бійцями за власні гроші обладнали спортзал. Щоби знімати стрес. Піднімати штангу Гринюку не можна через поранення. А от пінг-понг його захоплює. Інколи, роздивляючись світлини дочки і сина, він намагається уявити, як одного дня нарешті повернеться додому назавжди. А ще – Володимир Гринюк проти того, щоб його чотирирічний син, став військовим: “Думаю, якщо одне покоління воює, другому не стоїть”.

Максим Волобоєв та Сергій Новіков

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *