Ми звикли говорити про захисників України у чоловічому роді, проте ми маємо ще й захисниць, рятівниць і жінок-бійців. Сьогодні українська жінка перестала бути просто тилом для свого чоловіка, який воює в АТО. Залишаючи вдома дітей, вона теж їде на війну – теж захищати країну і рятувати своїх побратимів.
Ти їхня сестра і все, вони тебе там оберігають, всілякі поблажки роблять
Анастасія, медсестра
Ця тендітна україночка в національному одязі – не учасниця танцювального чи співочого колективу. Вона не зібралася на чергове телевізійне шоу демонструвати свої таланти. Вона вирушила в зону АТО рятувати життя українським військовим.
Анастасія Гудочкина з Київщини жила на блокпості в Маріуполі, де й надавала першу медичну допомогу пораненим українським захисникам. У зоні АТО жінка пробула 50 днів і була єдиною медсестрою на 70 бійців.
Анастасія навчалася на медсестру і працювала за професією, тому була військовозобов’язана: «Мені сказали, що, хочеш в зону АТО? Я кажу, що давайте, а що? Хтось же повинен…»
Жінка розповідає, що страшно було тільки спочатку, коли чула звуки перших ворожих обстрілів, а потім звикла, «адже людина звикає до всього».
Звістку про те, що Анастасія поїде в зону АТО її чоловік сприйняв важко. І зараз, каже медсестра, коханий дуже переживає, проте вдома не тримає.
– Ну що я там робила? Надавала першу допомогу і лікувала хлопців, – скромно розповідає рятівниця, в якої не помер жоден боєць. Скільки загалом поранених їй довелося рятувати жінка вже й не пригадує, бо було їх дуже багато.
Жінка додає, що ставлення бійців до неї було дуже дбайливим, вони допомагали рятувати своїх побратимів.
– Ставилися до мене, як до сестри. Ти їхня сестра і все, вони тебе там оберігають, всілякі поблажки роблять, – згадує Анастасія.
Медсестра згадує, що їй доводилось здебільшого лікувати глибокі осколкові поранення, «де все було розірвано». «Нічого, впоралась, надала першу допомогу», – по-військовому чітко каже Анастасія. Зараз же багато бійців хворіють на грип та ГРВІ, проте медикаментів вистачає. Ліки надавала військова частина. Також їх привозили безпосередньо в зону АТО і волонтери.
– Дні проходили по-різному – коли були обстріли, то сиділа в бліндажах. Якщо не було ні обстрілів, ні поранених, то старалася якусь годинку полежати, щоб хоч трішки виспатися, – каже рятівниця.
Наразі вона відпочиває вдома, проте наголошує: «Якщо скажуть ще поїхати, то поїду».
А хто як не ми? Комусь же треба їхати туди
Лілія, медсестра
Колега Анастасії медсестра Лілія Томчишина рятувала життя наших захисників у маріупольському аеропорту. Її теж призвали на службу ще у квітні, проте саме в зону АТО жінка подалася добровільно. Вона пробула там трішки більше місяця і теж вже не пригадує, скількох бійців їй довелося рятувати: «Та ну, думаєте хтось там рахував?».
– Були звичайні поранення – після «Градів». Були й хлопці, яких не вдавалося врятувати. Ми надавали тільки першу допомогу і відразу відправляли в лікарню. Медикаментів звісно вистачало, волонтери багато допомагали і в частині давали, – ділиться рятівниця.
Лілія розповідає, що самій їй не довелося перебувати під обстрілами, «страшніше було тим дівчатам, які були на блокпостах, ситуація там була небезпечніша».
– Ставлення хлопців було чудовим. Уявіть собі, їх там купа, а я одна або двоє нас. Про таке можна мріяти, – жартує медсестра. Її коханий спершу не відпускав жінку в зону АТО і навіть кричав, але потім змирився із її вибором: «А хто як не ми? Комусь же треба їхати туди».
Сидіти вдома Лілія не збирається і в середині листопада знову вирушає на 45 днів на передову.
Якщо все буде добре, буду в АТО до переможного кінця
Вікторія, боєць-доброволець
Мати двох дітей, волонетрка Вікторія Резніченко збирається вперше їхати в зону АТО в якості бійця-добровольця. Зараз вона тренується разом із військовими, навчається тактичній обороні, стрільбі, риттю окопів, облаштуванню блокпостів.
– Конкретно моє завдання буде, якщо вже будуть поранені, або, не дай Боже, ще щось інше, то надавати першу медичну допомогу. А так то я такий же боєць, як інші, – наголошує войовнича жінка.
Раніше Вікторія була громадською активісткою, згодом – волонтеркою медслужби на Майдані, а тепер «настав той час, коли вже й самому треба в АТО їхати».
Жінка зізнається, що їй іноді буває дуже страшно, цей страх напливає хвилями: «Але іноді дивишся, що хлопці і дівчата повертаються звідти, вони живі-здорові, усміхаються, і тоді розумієш, що все насправді не так страшно, як це малюють по-телевізору чи в газетах».
Коли чоловік цієї відважної Вікторії дізнався про її наміри, то не повірив у це, думав, що дружина собі щось нафантазувала. Проте згодом він зрозумів, що все серйозно і прийняв вибір жінки. Вікторія згадує, що, можливо, в її чоловіка і була якась внутрішня боротьба, проте зараз він її підтримує, за що дружина йому дуже вдячна.
– Якщо все буде добре, буду в АТО до переможного кінця. Зараз моє завдання – поїхати хоча б один раз, повернутися живою, а далі вже побачимо, – каже майбутня захисниця.
Автор: Ірина Лаб’як
Джерело: galnet.org