“Він завжди знав, як зробити правильно…” – історія добровольця з 24-ї бригади

Ранковий підйом, ранкова пігулка, калатається серце, сніданок для родини, клопоти по “хайзяйству”, пігулка не діє, неслухняні руки, страх гризе душу, б’ється тарілка, новини звідти, один загинув, тремтять ноги, бракує повітря, тільки не він, тільки не мій, не переживу, не уявляю, сльози по обличчю, “обожебожебоже”, врятуй його, благаю, візьми мене, не чіпай сина, дзвінок у двері, зупиняється серце, дійти та відкрити, на порозі військові, підлога назустріч, рветься все біля серця, рветься все у душі, ні, не вірю, не вірю, помилка, він подзвонить, скаже, що повернеться, я чекаю, я знаю, йому жити та жити, не кажіть більш нічого, я не вірю, не вірю…

– Немає нічого страшнішого для матері, ніж дивитись, як ховають її сина, – пише Ян Осока.

Володимир Миколайович Пірус (позивний Художник) народився 10.05.1975 року у місті Стрий Львівської області.

Навчався у школі №1, після якої закінчив вище професійне училище №8. Працював автослюсарем, мав настільки золоті руки, що міг з купи лахміття зробити яскраву цукерку. Його захопленям була техніка – він відчував її, він був із нею у повній гармонії. Міг зремонтувати все, навіть на коліні та у полі.

У серпні 2014 року добровольцем вирушив на Схід, а 27.11.2014-го підписав із Стрийським РВК контракт до закінчення особливого періоду. 29.11. був доправлений до 24-ї бригади.

А вже 3 січня 2015 року Володимир Миколайович опинився на передку, у селищі Кримське, яке обороняв до 16 березня. На початку травня 2015-го приймав участь у боях за 29-й блокпост, виводив необстріляне відділення у перший бій. Потім були 31-й блокпост, Кряківка, Трьохізбенка, Новотошківка, а з осені 2016-го Попасна.

З листопада 2015-го по січень 2016-го брав участь у навчаннях з військами НАТО на Яворівському полігоні.

Спочатку служив у 3-му батальйоні, потім його перевели до 2-ї роти 1-го батальйону, а з восени 2016-го – до розвідувального підрозділу 24-ї окремої механізованої бригади.

Влітку 2016-го Володимир Миколайович був простим солдатом у 2-й роті. Його командир, молодий хлопчина, якось сказав: “Пірус – то найвідважніша людина, яку я бачив. Я спокійний, бо він завжди поруч, і я цілком можу на нього розраховувати”. І так вважав кожен боєць 2-ї роти. Всі хотіли ходити в наряд з Пірусом, бо знали, що це дуже надійна і безстрашна людина. В нього було якась особлива “чуйка” – він завжди знав, як зробити правильно.

Дуже любив тварин, колись у Лисичанську купив собі папугу, а той виявився таким ручним, що майже завжди сидів у Піруса на плечі, дивлячись на того закоханими очима.

Загинув 1 березня в районі села Катеринівка Попаснянського району Луганської області внаслідок влучання ПТКР в автівку, в якій він їхав разом із побратимом.

Похований Герой сьогодні, 5 березня, у Стрию. У нього залишились батьки, брат, син та донька.

Війна виїдає серце. Війна виїдає душу. Їй непідвласне одне – знищити пам’ять про того, хто вже ніколи не відкриє двері своєї оселі та не скаже: “Привіт, матусю. Я повернувся. Я живий.”

автор: Ян Осока

Фото з допису Яна Осоки