Там була постійна напруга, – кажуть бійці після пекла, пережитого в Луганському аеропорту

У ці дні три роки тому українські десантники взяли під охорону Луганський аеропорт. Нині ті бійці, хто першими заходили туди, а також хто крайніми в найзапекліші дні покидали його, боронять околиці Донецького летовища в селищі Піски. Бійці кажуть, що порівнювати інтенсивність бойових дій навіть не доводиться, – розповідає кореспондент ТСН Євгенія Цвєтанська.

– У порівнянні з Луганським – це ще цілі дома, є де ховатися, – коментує страшний пейзаж Пісків боєць Стас. Його побратим Сергій пригадує, що цілими від аеропорту залишилися тільки підземні комунікації – навіть стін не було. Атмосферу аеропорту в селищі нагадує лише розбитий будинок культури.

Нині і ті бійці, хто першими заходили туди, і хто крайніми в найзапекліші дні покидали його, боронять околиці Донецького терміналу в селищі Піски. Десантники всміхаються – руїни селища Піски – страшна картина лише для тих, хто не бачив ті бої.

 

Бійці, що пережили Луганське летовище, загостренням не вважають не те, що стрілянину, а навіть обстріли з танків і крупнокаліберної артилерії, якщо тільки це не відбувається безперервно і з додаванням “Градів” і вилазками диверсійних груп ворога.

– Там була постійна напруга. Ось так, як ми з вами, вийти і пройти по території аеропорту ми б не змогли, – кажуть військові журналістам.

Одного з поранених перевдягли в цивільний одяг і видали медикам луганської швидкої, як цивільного. Це стало для нього додатковим випробуванням.

– Я лежав в комі біля 20 днів. Пощастило, ніхто не міг допитати, хто я, що я. Біля мене і росіяни, і казачки лежали, яких відвідували свої – розвертався в інший бік, робив вигляд, що сплю, що нічого не бачу, не чую, – каже врятований боєць.

Його з лікарні допомогла витягти жінка: домовилася про переселення потайки до квартири знайомих, а потім електричкою чоловік виїхав за межі окупованої території.

– Я ще тоді нормально не міг ходити, але вибору не було. На карті показали населені пункти, на яких станціях треба зійти, ще треба було два села пішки пройти – і там блокпост наш український стояв. Весь перемотанй, голова, руки, опіки, в тапочках. Така борода – боявся підходити, щоб ще не розстріляли, подумали б, що чечен. Здалека почав по-українськи кричати, – розповів військовий. Здоров’я чоловіка Галя нікому не хотіла довіряти, тому сама долучилась до рядів військових медиків півроку тому – до кінця особливого періоду. Тепер разом із Петром служить у Пісках.

Сюжет: ТСН

фото: Graham Phillips