Віртуальна реальність: на Донбасі відчувають загрозу

Але думки поділились навіть у патріотичному колі: одні впевнені, що заборона певних інтернет-ресурсів — це наступ на демократію та перший крок до тоталітаризму, інші переконані, що саме російський контент є зброєю. Для цих тверджень у регіоні, який став полігоном для випробування України на міцність, є вагомі підстави.

Проти: контрпропаганда, благодійність та свобода слова

Для багатьох мешканців Донеччини чи Луганщини, які від початку конфлікту були і є на боці України, беззаперечною відмінністю від фейкових республік стали свобода та законність. Коли ще 2014 року на окупованих територіях провайдерам було заборонено надавати користувачам Донецька чи Горлівки доступ до більшості місцевих і регіональних сайтів, які використовували проукраїнську риторику, для багатьох мешканців Донбасу це стало одним із аргументів на користь того, що ці новоутворення рухаються в бік тоталітаризму. Отримавши заборони послуговуватися Яндексом чи спілкуватися в окремих соцмережах вже на теренах України, люди відчули таку саму загрозу. Бо свобода — це, по-перше, вибір.

«Ніколи заборони не призводили до чогось позитивного. Вважаю, що Facebook навіть більше політизований, і мене періодично дратують все ці «зради» й «перемоги». Аккаунт у ВК у мене був, в ОК ще в 2014 видалила. Забороняти безглуздо — потрібно учити користуватися, а ми робимо точно не як демократи, кажучи: усі дурні, не вміють розбиратися, усім заборонимо. Так простіше, але в перспективі виходить гірше. Людей потрібно учити думати і робити вибір. Але кому ж такі люди потрібні — ними керувати набагато складніше», — написала в Facebook Наталя Чуйко, юрист, яка виїхала з Горлівки.

Так, щоб дізнатися аргументи, я запитала про це у відкритому доступі в Facebook. Бо через заборону Вконтакте та Однокласників поставити це запитання аудиторії, що значно відрізняється за поглядами, вже не було змоги. Хоча зрозуміло, що відсоток противників заборони серед користувачів тих соцмереж значно вищий, тому що це стосується звичного для них середовища отримання новин та спілкування. Але це притаманно не тільки мешканцям сходу України, тому просто візьмемо це за константу: людям не подобається, коли хтось тим чи іншим засобом втручається в налагоджене життя. Основні скарги: брак можливості спілкуватися зі знайомими та родичами, зв’язок із якими тримався виключно на спілкуванні в Однокласниках. Літні люди особливо гостро реагують на ці заборони, бо для них є проблемою опанувати нові системи інтернет-спілкування.

Але на Донбасі закриття доступу цій аудиторії, як не дивно, стало одним із аргументів проти заборони. Активісти наголошують, що впливати на проросійськи налаштованих громадян («постити» альтернативні новини, вступати в дискусію), тобто вести контрпропаганду в гібридній війні, стало важче. Як і слідкувати за інформаторами й інформацією, що з’являється в групах, створених на окупованій території. Наскільки цей «народний» метод боротьби є ефективним, питання дискусійне, але, на жаль, альтернативних дій спеціально створенні міністерства так і не запропонували. Просто поставити нову телевежу, щоб впливати на світогляд людей, певна річ, недостатньо. Стосовно професіоналів, які збирають інформацію про терористів та військові реляції, навряд чи їм буде важко знайти засіб слідкувати за потрібними людьми і групами.

«Очевидно, що Міністерство інформаційної політики програло всі війни й битви в соціальних мережах, органи безпеки розписалися у своїй низькій компетентності і нездатності як запобігти потоку дезінформації, так і протистояти інформаційним атакам. Я схильна розглядати поточну заборону як розписку у безсиллі, в поразці. На мене особисто рішення заборонити ці ресурси у жодний спосіб не вплинуло, проте я не підтримую методи, якими воно проводиться, — стверджує викладач Горлівського інституту іноземних мов Марина Шкуропат і пояснює: Поштою Mail.Ru перестала користуватися ще в 2010 році, перейшла на Gmail за порадою сина, який тоді студентом вивчав системи захисту від несанкціонованого доступу і буквально «на пальцях» пояснив не зовсім просунутій в сучасних технологіях мамі різницю в підходах до питань безпеки, зокрема й до контролю відповідних органів РФ над Mail.Ru. Жодного разу про це не пошкодувала. Якщо застосувати метафору «хвороби» або «залежності», вжила заходів на початковій стадії, без істотної шкоди для активності свого соціального організму.

Мало кого треба переконувати в тому, що хворобу легше попередити, ніж потім лікувати. Далі вдаючись до медичних метафор, дозволю собі вказати на повну бездіяльність відповідних органів і брак спроб застосувати ранні заходи проти формування стійкої залежності в населення різних вікових груп від певних мереж, хоч би в умовах російської агресії. Так було допущено розростання «злоякісної пухлини», патологія досягла четвертої, практично неоперабельної стадії. Проте, як деякі несумлінні лікарі (бажаючи заробити на операції), органи безпеки зважилися на різкий і максимально травматичний метод «лікування», не оцінивши наслідків і, тим самим, викликавши протест і обурення навіть у тих, хто усвідомлює масштаб пропагандистської дії цих мереж на Україну і можливість інтеграції шпигунських програм, але використовував ці ресурси, скажімо, в професійній діяльності, для бізнесу, творчості. Особливо різко відреагувала молодь, яка в принципі погано сприймає заборони, і надає перевагу «підходам». Як наслідок, більш технічно грамотна молодь знайшла миттєву протидію — активування антиблокувальних програм. І всі охочі й далі користуються тим-таки ВК, обходячи блокування. Чого досягли? Кепкування й зневаги від молодого покоління. Цього хотіли?»

Негативно до цього рішення ставляться й ті, хто через заборонені соцмережі займався бізнесом чи провадив активну соціальну діяльність (групи з продажу, благодійні спільноти, креативні простори). Вони відчули значне скорочення своєї аудиторії, яка формувалась упродовж років. Отримати такий самий обсяг на відносно нових платформах вони зможуть лише через деякий час, за який проекти без підтримки ризикують навіть зникнути, а люди, які потребують негайної допомоги, — просто померти. Деяких благодійників чи учасників спільнот буде втрачено безповоротно. Але все ж переважна більшість аргументів проти заборони, які надійшли під час імпровізованого опитування, стосувалися проблеми свободи слова, особливо — вибірковості обмежень, як написав Костянтин Земцов з Костянтинівки:

«Моє ставлення до заборони соцмереж украй негативне, бо мені вона незрозумілі. Чому не заборонили Facebook і Youtube? Там є Шарій, Захарченко, Путін, Кисельов… Їх можна дивитися і слухати вільно, а ВК і Яндекс «несуть загрозу»… Це просто безглуздо – боротися з соцмережами, причому боротися вибірково: ці — можна, а ці — не можна».

За: гроші для окупанта та вплив на мозок

Команда тих, хто підтримує заборони, більш одностайна в думках. Серед опитуваних — це десь дві третини. Більшість із них вже давно не користується російським сегментом інтернету: наприклад, усі державні заклади і службовці вже рік, як поміняли поштові скриньки, що, власне, і передбачав відповідний наказ. Але частина людей відмовилась від цього сегменту свідомо, бо бачила результат того впливу й роздмухування ворожнечі й ненависті. Зокрема, про це пише Галина Івахненко, яка мешкає в Бахмуті:

«Я за санкції щодо до російських інтернет-ресурсів… Дивує, коли навіть патріотичні земляки вважають заборону російської ОК і ВК обмеженням свобод і порушенням прав жителів України. Чого ж ви тоді ратуєте за припинення телемовлення Росії на окупованій землі і прилеглих до неї територіях? Нехай вже мають звідти інформацію, розвиваються в «потрібному» напрямку і реалізують своє право на власну думку, якщо мало вам прецедентів. Існує велика кількість інших, вільно доступних, джерел різноманітної інформації, засобів спілкування з рідними і близькими і можливостей «фотки» показати».

Багато хто вважає, що заборону потрібно було запроваджувати давно, бо так можна було залишити Росію без одного з найпотужніших інструментів впливу. Деякі скаржаться на те, що в окремих містах та в окремих провайдерів досі не працює заборона: можна ввійти до соцмереж і користуватися Яндексом. Є думка, що це потрібно, але, скоріше, як тимчасові заходи, бо все ж таки свобода — понад усе. Ось така думка лунає з Польщі, де нині мешкає бахмутчанка Яніна:

«Підтримую. Але як дію тимчасову. Перш за все, для того, аби створити здорову конкуренцію. Впровадити власні тренди, які повинні бути якісними . Після закінчення війни необхідно зняти заборону. Але сумніваюся, що це буде вже так потрібно й популярно. Але на сьогодні ОК існують як пропаганда. Але ті самі групи буде створено у ФБ, і так само все буде. Але ми повинні розуміти, що в нас війна. Заборону підтримую цілком. ТВ російське тихенько заблокували ж без шуму та й годі. Нема. Хто хоче – їдь і дивись. А у нас популізм лише. Такі справи треба було робити одразу після Майдану».

Одним із аргументів на користь відмови від користування сайтами, називають економічні важелі. Про це, зазвичай, говорить молодь, яка більш детально та ґрунтовно вивчила питання власності й доходів від неї на теренах інтернету:

«Це треба було зробити ще в 2014 році. Ці сайти належать російській владі через посередників, а отже, вона отримує від них прибуток і має необмежений доступ до приватних даних користувачів. Слід розуміти, що такі дані можна використати не лише проти особи, яка їх розмістила, а і її близьких, знайомих і взагалі третіх осіб. Свободу обміну інформацією, на мою думку, у цьому випадку не обмежено. Заборонено конкретні небезпечні сайти, втім, купа інших, із такою самою функцією, залишаються. Ось якби йшлося про блокування соцмереж узагалі — то справа інша»,— вважає Даніїл Попков виходець із Донеччини, який мешкає в Києві.

Є думка, що саме на цих економічних запобіжниках і треба було фіксувати заборони. Так вважає мешканка Донеччини Галина:

«Не вбачаю за необхідне заборону соцмереж, досить було б обмежити можливість оплати українськими грошима й придбання на цих сайтах платних контентів, бо «групи сепарів», навпаки, можна було б використати. Як кажуть, «ворога треба знати в обличчя». Особисто мене більше зацікавили санкції щодо антивірусів (Доктор Веб, Антивирус Касперского), бо в багатьох користувачів встановлено саме їх».

Здається, що заборона в віртуальному світі, яка наробила великих кіл на воді, все ж не матиме великого впливу на реальність. Зокрема, на Донбасі. Бо ті, хто визнає необхідність позбавлення від російської залежності, самостійно відмовляються від російського контенту, а решта — в будь-який спосіб знайдуть можливість його отримати. Але, на мій погляд, держава вже давно мусила надати повну інформацію про економічні й ментальні російські впливи на інтернет-ринку, щоб вибір був усе ж таки свідомий.