Чому тернополянка більше ніколи не залишатиме офіціантам чайових

Красива юна дівчинка, – пише Ровесник, десятикласниця, розповідає моєму 16-літньому сину про свої перипетії на ниві офіціантської роботи:

– Маю небагато зарплати, 2-3 тисячі гривень на місяць. Чайових, якщо сезон, то теж можна набрати біля тисячі на додаток до основної зарплати. Я часом просто дивуюся, як можна так жмотитися?! Люди, вам що, шкода дати офіціанту кілька гривень?! Таж ми так набігаємося біля вас, а часом ще і скаргу на нас пишуть! От був у мене один клієнт, «залип» на мене, та ніяк не міг отримати від мене схвального погляду. То накатав на мене скаргу про те, що я принесла йому алкоголь. Бо, типу, як неповнолітня, то і не мала я на це права. Знаєш, що зробила? Коли він прийшов другого разу, з компанією друзів, обслюнявила йому ту піцу! Їли з апетитом, а я собі посміювалася.

– То ти така, бачу, що можеш щось і підсипати хлопцеві? Не варто тебе робити своєю дівчиною, а потім розставатися. Ще на той світ відправиш! За статистикою, 20 відсотків колишніх убивць – то є офіціанти… – задумливо протягнув мій малий.

Я в той час пораюся на кухні. Як добропорядна мама, запросила подругу свого сина до нас на чай… Відчуваю, що кров вдарила гарячою хвилею в обличчя. Дівчатко ж миле, як ангеля, цікаво, чи швидко мій розумник втямить її сутність?!

– Та ні! Тобі точно не підсиплю, ти, головне, від мене нічого з їжі не приймай! Бо я колись, як мене моя подруга розізлила, то подарувала їй цукерки, туди проносного заклала. Не знаю, був там у неї той процес, чи ні, але я так на неї розізлилася!

А я про себе думаю, малий, візьми себе в руки, протри свої рожеві окуляри і жени її, щоб більше ніколи не дивився в її сторону.

– Добра ж ти дівчинка, – підсумовує Сашка, – а чому ти взагалі офіціантом пішла працювати?

– Та… як не як, кишенькові гроші, хоча мама і бабця проти того… У мами свій магазин і точка на базарі, але уяви собі мене – та й на базарі! Ну а бабця, так взагалі прямим текстом сказала, що офіціантки – то проститутки. Ну… вийшло так, що і ні їм, ні мені. Звільнили мене з того кафе, нічого не пояснили. Завтра йду шукати нове. Це взагалі вже четверте місце буде роботи! Я маю свою думку і хочу бути незалежною…

Далі розмова вже йшла про школу, навчання і таке інше… Красунька вправно робила Сашці компліменти, гортанно підрегочувала і час від часу отримувала згоду на ту чи іншу допомогу в навчанні… А я згадувала, скільки ж мені в її віці довелося напрацюватися, та і зараз не за такі вже й великі гроші працюю, зате поруч зі сім’єю… Щоб я тепер хоч колись офіціанту чайові залишила –  та дзуськи.

Розкажу іншим разом про себе, цікава ваша думка…

А Сашко після чаю викликав подрузі таксі…

– Кидаєш мене? – злегка піджала нижню губу подруга?

– Та ні, залишилося ще трохи роботи, ти ж хочеш, щоб я пояснив тобі математику, то мушу сам перше її навчитися.

Ось такі справи… Бережіть своїх дітей, свої нерви. А чи можливо сумістити і те, і друге?..

Валерія ДУМАНСЬКА