Пасіка є справою усього життя Афанасія Василюка і займається нею він уже 77 рокі

Диплом почесного пасічника України та подяку за багаторічні працю і розвиток бджолярства отримав старійшина пасічників Кременеччини Афанасій Петрович Василюк із Кременця. Таку нагороду ветеран отримав у день свого 89-ліття від президента Спілки пасічників України Володимира Стретовича та від голови Спілки пасічників Тернопільщини Юрія Березовського. Почесну місію передачі нагород і вітань виконав заступник голови обласної спілки пасічників Роман Бик, який подякував Афанасію Василюку за невтомну працю і бажання продовжувати займатися бджолярством навіть у такому поважному віці, – пише poglyad.te.ua.

Цього ж дня вітали почесного бджоляра і його товариші-пасічники, які багато років поспіль взаємно допомагають один одному. То ж не дивно, що їх об’єднує чимало спогадів, життєвий досвід та різні цікаві історії, які залюбки згадували усі цього приємного дня.

У далеке минуле, аж до дитячих років повернувся тоді і сам винуватець торжества, який залишається надзвичайно активним і жартівливим. А його енергійності, підкреслили друзі, може позаздрити будь-хто.
Пасіка є справою усього життя Афанасія Петровича і займається нею він уже 77 років. Десять бджолосімей на сьогодні доглядає самостійно, а своїми порадами і життєвим досвідом часто допомагає іншим ентузіастам. Чимало з них стало пасічниками саме завдяки нашому співрозмовнику.

Займатися бджільництвом пан Афанасій почав ще у дитинстві, коли йому було 12 років. Стимулом до цього були пасічники дідусь і тато.
– Ще до революції мій дід по маминій лінії мав пасіку на 150 вуликів, – розповідає Афанасій Василюк. – А тато, якого навчив цій справі дідусь, тримав небагато бджолосімей, але я постійно зачаровано спостерігав за комахами. Коли мені було 11 років, батько помер і незадовго його бджоли теж загинули. Після того я збирав джмелів, робив для них маленькі вулики, які ставив у саду і радів, що маю пасіку.
Пізніше наш співрозмовник неодноразово просив маму, щоб вона купила йому рій. Але, зважаючи на його вік, вона відмовляла сина. Проте, власна пасіка у нього таки з’явилася у 12-річному віці. Це сталося після того як, пасучи у лісі худобу, хлопчик побачив, що у дупло старої липи залетів рій.
– Цього дня, – розповідає Афанасій Петрович, – я пригнав додому корів з плачем. Мама подумала, що мене побили пастухи, але я пояснив, що плачу, бо у липі є рій, а я його не вмію звідти вигнати. Тоді мама попросила допомоги у брата-пасічника. Ось так у мене з’явилися бджоли. Відтоді тримаю пасіку. Перерва була лише у період служби в армії і навчання.
Займаючись улюбленою справою, Афанасій Петрович тридцять років віддав роботі у школі-інтернаті. І навіть там створив невелику пасіку, де навчав бджолярству учнів. Окрім того, працював комбайнером, бригадиром тракторної бригади, майстром, учителем. Але найважливіше те, що Афанасій Петрович завжди був і є хорошою людиною, безвідмовним помічником та порадником. Тож бажаємо вам ще багато років життя у здоров’ї, радості та отримувати насолоду від спілкування із маленькими друзями-бджолами.
Любов СВЕРГУН, Газета “Сільський господар плюс”