Чи справді казки про принцес небезпечні для дітей?

BBC News Україна опитала психологів, щоб довідатись, чи справді диснеївські принцеси небезпечні для дітлахів?

Нещодавно з критикою на адресу всім відомих казок про прекрасних принцес виступила голлівудська акторка та зірка фільму “Пірати Карибського моря” Кіра Найтлі. У жовтні вона розповіла, що заборонила своїй трирічній доньці дивитися деякі стрічки Disney. Особливої критики зазнали мультики “Попелюшка” та “Русалонька”. Принцеси в традиційних казках чекають, поки їх врятує багатий хлопець, а робити цього не слід, переконана Найтлі, – пише Ровесник.

Слідом за нею проти “принцес” виступила інша акторка – Крістен Белл, яка зіграла головну роль у “Крижаному серці”. На її думку, відома всім “Білосніжка” надсилає дітям хибні меседжі. Казкова принцеса, мовляв, не мала брати яблуко в незнайомої жінки. Дивно також, що принц без дозволу поцілував Білосніжку, доки вона спала, зазначила Белл.

Зваживши на резонанс, який викликали ці заяви в мережі, вирішили поцікавитись у психологів та спеціалістів з гендерного виховання, які ризики можуть мати традиційні казки та мультики старого зразка для виховання дітей.

Світлана Паніна, психолог, гештальт-терапевт

Казка – це культурний продукт, який треба використовувати за призначенням. Про шкоду тут точно не йдеться.

У мене таке відчуття, що обурені казками батьки вважають своїх дітей значно менш розумними, ніж вони є. Ніби діти не бачать, що відбувається, не вміють порівнювати і не ставлять запитань.

Взагалі, чим молодша дитина, тим менш важливий для неї зміст того, що їй читають. Тобто дитині двох років можна читати віршики про коника, й вона буде щасливою. А можна не читати взагалі та гратись в сніжки. Тому що головна потреба дитини двох років – це прив’язаність та емоційний контакт з батьками.

У три-чотири роки, коли діти спроможні сприймати довгі казки, більш складні сюжети, знайомляться з повнометражними мультиками, вони відкривають фантазійний світ. Працює права півкуля, образне мислення.

У цей час для дітей важлива різноманітність. Вміння не зациклюватись на реальному світі, а йти у фантазію. Бо всіх цих рафінованих принцес в реальному житті немає, як і прекрасних принців. Це неіснуючі персонажі. Вони дають можливість пофантазувати.

Якщо занадто рано почнемо вмикати аналіз, ми збіднимо світ фантазії. А коли ми слухаємо, сприймаємо, пірнаємо в цей світ фантазій разом з дітьми, ми і самі збагачуємось, даємо дитині це різноманіття.

У шість-сім років дитина сама прийде до вас і скаже: “Мама, що за ідіотська казка? Чому принцеса на горошині не могла пожалітися, що їй незручно спати? Чому справжня принцеса перевіряється горошиною? Чому принц і Русалонька не могли порозумітись? Вони писати не вміли?”

Діти це питають. Головне, щоб батьки були готові відповідати, а не бігти поперед потяга, випереджаючи дитячий інтерес.

У 10-12 років ваша дитина вже чітко розуміє різницю між казкою і дійсністю. І що важливо – саме в цьому віці слід приділяти особливу увагу формуванню наукового мислення і критичного погляду на світ. Тут починається обговорення і аналіз казок. Недаремно діти починають не тільки читати, але і вивчати літературу як предмет тільки з четвертого-п’ятого класу.

Питання гендерної рівності зараз гостро обговорюються у суспільстві. Але якщо батьки в особистому житті поважають одне одного, знайшли для себе рівновагу у гендерних питаннях, найімовірніше проблем у дитини з цим взагалі не буде.

Раджу батькам починати з себе.

Ірина Міньковська, менеджерка з комунікацій і партнерств організації “ЕдКемп Україна” (Організація проводить антидискримінаційну експертизу шкільних навчальних матеріалів)

Є так званий прихований навчальний план. Наприклад, коли на малюнку в підручнику хлопчик літає, подорожує, а дівчинка ліпить вареники. Напряму там не написано, що жінка має сидіти вдома і варити борщі, але малюнок з дитинства закладає в дітей розподіл праці в дорослому житті.

Те саме стосується, на нашу думку, різноманітних мультиків та іншого розважального контенту. Ніде в казках напряму не говориться, що принцеса має сидіти у вежі і чекати, поки її врятує принц. Але хід подій закладає в дітей саме таке розуміння життя. Що так правильно.

Зараз питанням гендерної рівності приділяють багато уваги. Ми бачимо нові мультики, які дають іншу картину. Наприклад, “Зачарований принц” чи нова “Рапунцель”.

“Рапунцель” у новому мультику – нормальна сучасна дівчинка, яка не сидить вдома, яка багато чим цікавиться, не дуже слухається батьків і обирає свій шлях.

Це не значить, що старі диснеївські мультики треба забороняти. Вони мають художню цінність, вони були створені тоді, коли ще не було такого вибору, як зараз. Але ці мультики могли б слугувати гарним інструментом для розвитку критичного мислення у дітей.

Наприклад, чи правильно вчинила “Білосніжка”, впустивши додому чужу жінку і взявши в неї яблуко. А що далі буде? Що мав би зробити принц? Можна спокійно дивитися ці мультики, робити стоп-кадри і розмовляти з дітьми.

Заборони не дуже працюють. Діти в будь-якому випадку про них дізнаються і їх подивляться. Тому краще показати та одразу все обговорити, ніж чекати і забороняти. Але, звичайно, треба все-таки всім разом працювати над тим, щоб такі мультики з’являлися рідше. Адже ми вважаємо, що вони справді впливають і шкодять.

Антоніна Оксанич, дитячий та сімейний психолог, гештальт-терапевт

Дитину формує оточення. Якщо ми говоримо про образ відносин чоловіка і жінки, то його формує приклад батьків. Які б казки не читали дитині, якщо батьки так переживають, щоб закласти сину чи доньці правильні цінності, вони повинні, передусім, подавати приклад своїм життям.

Як тато і мама домовляються одне з одним? Як вони розділяють обов’язки вдома? Це все має значення.

Якщо тато бив маму, казки про принців не допоможуть. Дитина виростає і потім змушена розбиратись з цим, часом повертатись в дитинство і переживати свою травму.

Казки потрібні дитині. Чим більше казок у дитини в арсеналі, тим краще. Дитина зможе бачити різні образи, отримувати певний емоційний досвід та більш чітко себе ідентифікувати з тим, з ким їй хочеться. В якийсь період з мишкою, потім з принцесою, а потім прочитає “Пеппі Довгупанчоху” і буде себе з нею ідентифікувати. Це зовсім інший образ.

Важливо, щоб були не лише принцеси, щоб було різноманіття.

Коли людина шукає свій стиль, вона все переміряє, а тоді відчує – о, це моє! Так само і дитина. Це не казка формує дитину. У неї немає такої сили. Це дитина використовує казки для розуміння себе.

Читаючи казки дитині, коментувати їх не потрібно. Але після прочитання треба спитати: що ти відчуваєш, що думаєш?

Навіть коли йдеться про маленьку дитину, треба спитати. Адже казка може вразити дитину. Важливо, щоб дитина не залишалась сама з цими почуттями, особливо якщо ці почуття якісь складні, незрозумілі. І добре, коли вона може це обговорити з мамою чи батьком.

Можна придумувати свої казки. Пропонувати придумати свою історію або змінити кінець казки, яку щойно прочитали. Така творчість дуже добре впливає на дитину.