В Україні знайшли величезний храм трипільців віком у 6 тисяч років

Багато років тому, всесвітньовідомий археолог, Вікентій Хвойка відкрив світу праукраїнську цивілізацію, яку назвав Трипільська культура.

Це грандіозне відкриття беззаперечно доводить, що починати історичний відлік потрібно не від біблійних часів, не від народження Ісуса Христоса десь в ізраїльських пустелях, а значно раніше. Коли формувався етногенез нашого народу, то ні біблії, ні Єгови, ні Христоса ще і в проекті не було.

Запропонований матеріал ставить крапку у дискусіях про значення Трипільської культури і беззаперечно свідчить, що це явище є праосновою саме українського народу, як найдревнішої з відомих культур людської цивілізації.

Особливу увагу просимо звернути на реконструйований макет прадавнього язичницького храму, який знайшла група українських та британських археологів на території Кіровоградської області. Вигляд храму може бути використаний рідновірами як зразок, для відновлення рідних традицій.

Велика вдячність групі науковців, які опрацьовували цей матеріал, а також шановній Людмилі Смоляковій, народному майстру України, яка люб’язно надала комплексні дослідження для оприлюднення на Порталі Рід і Віра.

З матеріалу «Вівтарі Трипілля» з журналу «Україна Чудес». Автор Михайло ВІДЕЙКО, Наталія МИХАЙЛОВ.

Стародавню святиню виявили в Небелівському поселенні (Кіровоградщина), яке існувало за 4000– 3900 років до н. е. Над об’єктом працювала міжнародна команда — українські та британські археологи. 2015 року на ІІ Шанхайському всесвітньому археологічному конгресі цей проект внесли до десятки найкращих у світі серед інших того самого профілю.

Мегаструктура
Українсько-британський проект під керівництвом відомого у світі українського трипіллязнавця Михайла Відейка та професора Даремського університету Джона Чапмена розпочався у 2009 році з магнітної зйомки на теренах культурної спільноти Кукутень- Трипілля.

Було прийнято рішення обстежити археологічне поселення Небелівка у межиріччі Південного Бугу. За два тижні під палючим сонцем британські геофізики переміряли близько десятої частини його території. Інформацію просто в полі «зливали» на ноутбук, і на екрані з’являлися так звані «аномалії» — зображення того, що заховане під землею, вкритою соняхами. Поступово окреслювалися прямокутні фігури — рештки спалених трипільських жител.

Зрештою одного дня сталося давно очікуване диво: на моніторі з’явилося ДЕЩО, яке нагадувало прямокутну структуру розмірами 20 ✕ 60 метрів. Вона була у кілька разів більшою за всі доти відомі трипільські будівлі. Учасники міжнародного проекту відразу розпочали лінгвістично-археологічні дискусії й у результаті прийняли міжнародну назву цього феномену — «мегаструктура».

Прадавні мегаполіси?
В епоху Середнього Трипілля стався справжній «демографічний вибух», на території між Карпатами та Дніпром. Це період розквіту для тодішньої культури і своєрідне Ельдорадо мідного віку для сучасних археологів. Найцікавішим виявилося межиріччя Дніпра та Південного Бугу. Саме тут знайдено величезні поселення площею десятки й сотні гектарів. Деякі науковці називають їх протомістами. За даними останніх археологічних досліджень і радіовуглецевих аналізів, у таких місцях могли одночасно мешкати до 5- 15 тисяч людей, а може, й більше. Епоха протоміст тривала майже тисячоліття, приблизно від 4200 до 3400 року до н. е.

Протоміста довго вважались унікальним явищем, характерним лише для Побужжя. Але завдяки інтенсивним археологічним роботам останніх років виявилося, що й на захід від спільноти Кукутень-Трипілля були свої протоміста. І хоча вони менші, але постали раніше у першій половині V тисячоліття до Христа. Стало зрозуміло, що відкривається нова зовсім невідома сторінка давної Європи для прочитання якої українська територія має ключове значення.

Відкриття величезних поселень одразу викликало запеклі дискусії між археологами, що ж саме вони досліджують: звичайні стародавні села, тільки великі, чи перші кроки урбанізації на Європейському континенті. Багато хто переконував: «справжні» міста передбачають монументальні храми, укріплення, ремісничі квартали… На трипільських суперпоселеннях в Україні до останніх років таких грандіозних знахідок не було. Та ось…

Проект у дії
Не складно підрахувати, що площа розкопу на місці відкритої «мегаструктури» мала б становити щонайменше 1500 квадратних метрів. І дослідити її слід було за один сезон — півтора-два місяці. Тобто учасникам експедиції належало перемістити тисячі кубів землі. Ані в Інституту археології, ані у Даремського університету бюджети на це не були розраховані. Кошти знайшлись у британському фонді «Arts and Humanities Research Council» (AHRC). Додавсь і грант від журналу «National Geographic».

І ось у червні 2012 року доктор Михайло Відейко та професор Джон Чапмен прибули на місце розкопок. До них приєднався передовий загін української команди, а ще за кілька днів, перетнувши Ла-Манш і Європу, бусиком до Небелівки прикотили британські археологи. Коли на врочисте відкриття розкопок завітав голова облдержадміністрації, вони вже виглядали солідно: мурашник із півсотні людей на площі триста квадратних метрів, усі копали, розчищали, креслили, вимірювали…

За чотири тижні вдалося повністю розкрити рештки споруди. Найскладнішим завданням було розчистити її залишки, не зсунувши при цьому тисячі грудок обпаленої глини, якими були засипані деталі інтер’єрів та інші врятовані знахідки.

Таємниці глиняних «майданчиків»
Ще наприкінці XIX століття у трипільських поселеннях археологи виявили дивні настили з обпаленої глини, які назвали «майданчиками». Після широкомасштабних досліджень вони дійшли висновку, що це залишки побутових і господарських споруд. Трипільські будівлі являли собою складні конструкції з дерев’яними стінами та перекриттями, обмащеними глиною.

На допомогу археології прийшла геофізика. Завдяки магнітній зйомці було створено точні плани поселень, на яких зафіксовано рештки жител і господарських ям, гончарні горни, укріплення і навіть храми. Часом на екрані можна навіть побачити стежки між спорудами!

Існує переконання, що у своїх поселеннях трипільці жили по 50–70 років. Але чому глиняне обмащення стін обпечене?

Питання, на яке деякі археологи і досі не можуть дати раціональної відповіді. За однією з гіпотез, мешканці спалювали свої будинки, назавжди залишаючи поселення.

Спробуймо уявити собі цей жахливо-величний ритуал. Люди, змушені з не відомих нам причин покинути свої оселі, складають пожитки на сани і вирушають у далеку путь. Озираючись, вони бачать, як одна за одною займаються їхні домівки. Спалахи ритуального полум’я світять на десятки кілометрів, зачаровуючи і відлякуючи сусідів…

Вівтарі
Наприкінці липня перед дослідниками постав величезний прямокутний завал обпаленої глини. Це окрема споруда, зведена з використанням традиційних трипільських будівельних матеріалів (глина, солома, деревина) й потім спалена, як і сотні інших будівель, розкопаних поколіннями археологів.

Наступне завдання стало для експедиції справжнім викликом: треба було сфотографувати величезний розкоп. Британці виписали з далекої Австралії пана Марка, який привіз із собою повітряного змія, до якого чіплялася платформа з радіокерованою камерою. Знімок згори дав змогу оцінити загальну картину: споруда складалася з прямокутників зі стороною від 3,5 до 4,5 метра.

Розбирання завалів показало відбитки дерев’яних колод, колотого дерева й мотузок, які колись притримували конструкцію — імовірно на стадії монтажу. Таке застосусування мотузок відоме і в неолітичній архітектурі Європи, й у традиційних дерев’яних спорудах пізнішого часу на просторах від України до Японії.

Отже, при будівництві мега структури трипільці використали практично той самий набір конструктивних рішень, що й на своїх звичайних будівлях: накати з розколотих колод, обмащені глиною. При цьому застосовано «модульний» принцип: велика споруда складалася з «клітинок» 4 х 4 метри.