Українська ГТС плавно перейшла в режим м’якої “евтаназії” й ніхто її рятувати вже не буде

Поки українські політики, як минулі, так і нинішні, гріли п’ятими точками мокрий пісок, хто в Омані, хто на Сейшелах, хто трохи північніше, інші лідери вибудовували нові стратегічні конструкти і буквально “зливали” в трубу наш транзитний потенціал як країни-хаба, що здатна заробляти до 15% ВВП на логістичній маржі, але вперто роздарює і розбазарює цей потенціал на користь більш спритних сусідів.

Йдеться про урочисте “відкриття” “Турецького потоку”, за яким в обхід України піде російський газ, точніше вже пішов. На урочистостях були присутні президент РФ Володимир Путін, лідери Сербії, Болгарії. Останній взагалі мав сумний вигляд, що було видно з виразу обличчя. Поглядаючи на турецького президента Ердогана, він подумки думав: “На його місці мав бути я”. І болгар можна зрозуміти. Вся ця історія з південним, чорноморським обхідним маршрутом почалася ще до 2014 року, і планований “Південний потік” повинен був пролягати дном Чорного моря саме до Болгарії. Але сталася анексія Криму, війна на Донбасі, і Європа вирішила продемонструвати Україні акт солідарності у вигляді заморожування цього проекту. Болгарія зціпивши зуби відмовилася стати південноєвропейським газовим хабом, і її місце успішно посіла Туреччина, а “Південний потік” плавно трансформувався на “Турецький”. Наша влада тривалий час безуспішно боролася з “Північним потоком – 2”, не помічаючи (чи роблячи вигляд, що не помічає) приблизно таку саму транзитну загрозу на півдні. Ердоган доволі елегантно обміняв релігійну тему, якою була перейнята українська влада, на більш насущний для його нації “земний хліб” у вигляді статусу країни-хаба і супутніх вигод у вигляді диверсифікації енергетичних ризиків суттєвих транзитних доходів.

Тобто в Стамбулі було забито черговий цвях у віко домовини, в якій спочивають останки транзитного потенціалу нашої країни. Новий газопровід має проектну потужність у розмірі 31,5 млрд куб. м на рік і складається з двох ниток: першої проектною потужністю в 15,75 млрд куб. м, яка призначена для постачання газом самої Туреччини, і другої з такими самими параметрами пропускної потужності для поставок газу до країн Південної і Південно-Східної Європи, зокрема до Греції, Болгарії та на Балкани. У наступні роки цим маршрутом енергоносій піде також до Угорщини та Словаччини.

Турецький президент Ердоган заявив, що його країна найближчим часом перетвориться на новий газовий хаб для Південної Європи. Туреччина щорічно споживає приблизно 50-55 млрд куб. м газу з перспективою зростання до 60 млрд і посідає четверте місце в Європі з енергоспоживання. Частина наявного дефіциту в енергетичному балансі й закриє “Турецький потік”, що будується, з плановою потужністю в понад 30 млрд куб. м. Це плюс до “Блакитного потоку” (16 млрд куб. м). Туреччина ретельно стежить за диверсифікацією енергетичних ризиків, саме тому питома вага трубного газу в імпортних поставках знижується, а СПГ, навпаки, зростає, і частка РФ у загальних постачаннях коливається в межах 50% (+/-). Найближчим часом турецька економіка і населення будуть споживати до 30 млрд куб. м російського природного газу. Таким чином, в енергетичному балансі в турків уже у 2020 році з’явиться транзитний профіцит у розмірі до 15-20 млрд куб. м.