Путін – розчарований у Заході націоналіст і консерватор, – Le Figaro

У своєму посланні до Федеральних зборів Путін всім на диво оголосив про суттєві зміни до Конституції, які найближчим часом будуть винесені на референдум.

Про це пише Le Figaro.

Повноваження Думи будуть розширені, а влада президента – обмежена. Тепер уже депутати призначатимуть міністрів, у тому числі прем’єра. Але на Раду Федерації теж ляже велика відповідальність. Положення російської конституції стоятимуть вище міжнародного права. Громадянин не зможе претендувати на пост президента, якщо не прожив попередні 25 років у країні чи мав паспорт іншої держави (а також і посвідка на проживання).

Після цих заяв Дмитро Медвєдєв подав у відставку з поста прем’єра, і був одразу призначений заступником голови Ради безпеки Росії (його головою є сам Путін). На посаду прем’єра президент миттєво запропонував невиразного, але ефективного директора податкової служби Михайла Мішустіна.

У короткостроковій перспективі всі ці зміни мають забезпечити Путіну зручний режим роботи після 2024 року, коли добіжить кінця його президентський термін. На ньому більше не лежатиме відповідальність за соціально-економічний стан країни з населенням у 147 млн на площі в 17 млн квадратних кілометрів. На посту голови Ради безпеки він зможе займатися тільки тим, що йому до вподоби: обороною та міжнародними відносинами.

Якщо дивитися глибше, ці зміни мають відбиток нової ідеології Путіна, який хоче посісти у сучасній російській історії те ж місце, що й Катерина Велика, Олександр I, Олександр II та Сталін.

Путіна як політика визначають три головні моменти: націоналізм, консерватизм, розчарування в Заході. Націоналізм ось уже 20 років підштовхує його до того, щоб повернути Росії вплив у світі, якого її позбавили Горбачов та Єльцин. Він, без сумніву, є найшановнішим іноземним лідером на Близькому Сході. Коли він організував саміт Росія-Африка, в Сочі прибули понад 40 глав африканських держав. Іноді він наважується піти проти США (наприклад, в Україні та Сирії) попри те, що його попередник підпорядкував російську політику вашингтонським лідерам.

Консерватизм відставного офіцера КДБ пояснює відмову Путіна від внутрішніх та зовнішніх авантюр. За своїм характером, він завжди надавав перевагу еволюції, а не революції. У внутрішній політиці він не влаштував розгін олігархів, а обмежився їхнім підпорядкуванням. У зовнішній політиці він анексував Крим і пробрався на Донбас, але не почав захоплювати Одесу влітку 2014 року, хоча саме до цього його підштовхували радикальні теоретики “Новоросії”.

Єдиною далекою військовою експедицією стала Сирія з вересня 2015 року. Його метою було завадити джихадистам захопити Дамаск, і він досяг успіху. В Середній Азії він демонструє солідарність з колишніми радянськими республіками, які ведуть боротьбу з ісламізмом. На Тихоокеанському фронті він укладає стратегічний альянс із Китаєм.

За своєю суттю Путін – не антизахідний лідер. Він захоплюється Петром I, який учився в Амстердамі та затвердив у країні західні звичаї. Він добре знайомий із німецькою культурою. У лютому 2000 року він звернувся до міністра закордонних справ Франції Юбера Ведріна, який прибув до Москви, з проханням допомогти у запровадженні європейського права в Росії.

Проте президент Росії глибоко розчарувався у Заході. Він звинувачує Америку в порушенні її обіцянок від 1990 року не розширювати НАТО до російських кордонів.

У психологічному плані Путін – консерватор, який не довіряє революційним ідеям, які приносять росіяни з Заходу. У нього немає захоплення більшовизмом 1917 року: йому не до душі його атеїзм та неефективність в економіці. Він також ненавидить ультраліберальну та монетаристську ідеологію “гарвардських хлопчиків” 1991 року, які так погано приватизували російську економіку.

Путін відкидає два типи ідей, які заходять із Заходу і які радикально змінюють громадянське та міжнародне право: гендерну теорію та право на втручання. Він більше не захоплюється Європою, оскільки вважає її занепадаючою в моральному плані, підірваною ісламістською імміграцією та підпорядкованою Америці в дипломатичній сфері. Він поважає лише сильні та впевнені в собі нації, такі як США Трампа, Китай Сі Цзіньпіна, Індію Моді, Ізраїль Нетаньяху… Та при цьому його економіка залишається слабкою і позбавленою інвесторів.